Стефуранчин Андрій Андрійович, член ОУН, молодший син вище-згаданого Андрія Стефуранчина. Найповніша інформація про Андрія Стефуранчина, на нашу думку, опублікована дослідником Василем Глібчуком у газеті «Гуцульський край» від 24 червня 2000 року, № 27, копію з якої мені надала з фондів музею директор Косівського музею УПА Людмила Луканюк, за що я щиро їй дякую.
Андрій Стефуранчин
Народився Андрій Стефуранчин 10 жовтня 1916 року в селі Рожнів Косівського району. Після закінчення школи у 1930 році вступив до Коломийської гімназії, а через два роки став членом ОУН і заснував у Рожнові осередок «Пласту». В Коломиї записується у приватний гурток з бігу, виграє змагання з бігу «навпростець» у місті Коломиї, і його нагороджують шкіряними капцями з шипами. Це була дуже гонорова нагорода, бо коштували вони 15 золотих. Адрій багато запозичує для себе з книжки світового рекордсмена Нурмі й отримує ще одну важливу перемогу у змаганнях бігунів у місті Станіславі.
В жовтні 1937 року на Львівщині вперше в історії Галичини був організований марафонський пробіг на дистанцію 42 кілометри і 195 метрів. Цей пробіг стартував на горі Колодці поблизу Сколе, а фінішував на стадіоні в Стрию. Із 27 спортсменів дистанцію подолали лише троє: Савчак із Стрия, котрий прибіг першим, Матвійчук із Луцька був другим, а Стефуранчин – третім. Обидва лідери останні десятки метрів ішли вже пішки, а Стефуранчин ще біг і відчував силу ще їх догнати, але дистанція закінчилась. Розрив між Савчаком і Стефуранчиним був всього 150 метрів.
На той час Стефуранчин закінчив шість класів Коломийської гімназії і вчився у Черницькому сільськогосподарському ліцеї, який був створений на базі Подебрадської аграрної Академії, що знаходилась у тодішній Чехословаччині. Участь у маратонському пробігу брав від імені косівського «Сокола».
В 1939 році Андрій Стефуранчин з відзнакою закінчує Черницький ліцей і їде додому, але з приходом 17 вересня радянських військ у той же день поїхав у Львів до голови Кураторії професора Євгена Бринського, який до того викладав у Черницькому ліцеї рільництво та рослинництво, по призначення на роботу. Бринський призначає Стефуранчина викладачем цих предметів та фізкультури у Бережницький ліцей на Стрийщині, де він працював до червня 1941 року, після чого повертається додому. До Рожнова долає шлях на велосипеді, що тоді було, мабуть, гонорніше, ніж тепер на дорогому автомобілі.
Голова «Січі» (спортивно-протипожежно-фізкультурне товариство) Галичини Дейчаківський призначає Стефуранчина повітовим провідником Косівської «Січі» – і Стефуранчин поринає у вир політичного життя на рідному терені. Він очолив молодіжну референтуру при Українському повітовому комітеті в місті Косові і разом з головою цього комітету Соруком восени 1941 року організував свято зброї біля пам’ятника Шевченкові в Косові, а згодом – відзначення пам’яті героїв Крут, став ініціатором і організатором висипання символічної могили борцям за Українську Державу в Рожнові, доклав зусиль до висипання таких могил у Хімчині, Рибному, Кобаках, Новоселиці та Шешорах.
У 1942 році Стефуранчин працює директором косівської філії «Сільського господаря». Активна діяльність молодого й енергійного націоналіста не залишається непоміченою новими «визволителями» – німцями. Напередодні Стрітення комендант косівської поліції Держицький попередив Андрія
про те, що гестапівці збираються його заарештувати, але Стефуранчин не пішов у підпілля, боячись, що коли він буде переховуватись, можуть
розстріляти його батьків.
Якраз на Стрітення його заарештували та відвезли в гестапівську в’язницю в Коломию. Тортури тривали півроку й могли би закінчитися трагічно, але допомогла Міля, дружина косівського лікаря Василя Стефурака, австрійка за походженням (одружився під час навчання у Відні). Вона працювала перекладачем у офіцера, який заарештував Стефуранчина, і зуміла викупити його та врятувати від загибелі (врятувала вона й інших).
У цьому ж, 1942 році, Андрій вступає до Львівського політехнічного інституту, вступає в Український студентський спортивний клуб (УССК), стає капітаном команди з легкої атлетики Львівської аграрної академії, завойовує звання чемпіона Галичини з десятизмагу (десятиборства) і за цю перемогу був нагороджений золотою чашею. Виступав на змаганнях під псевдонімами Гуцул та Підгірський (народився у Рожнові на парафії Підгора).
В 1946 році Андрій Стефуранчин стає чемпіоном України зі спортивної ходьби, стає чемпіоном України і в 1947 році (2 серпня у Києві 20 км подолав
за 1 годину, 51 хвилину і 0,4 секунди), бере участь у всесоюзних змаганнях у складі збірної України та завойовує п’яте місце, стає неодноразовим рекордсменом і з цього виду спорту на дистанціях 3, 5, 10, 20, 50 км, стає майстром спорту і наближається до найвищих щаблів світового спорту. І
саме в цей час 26 жовтня 1948 року Андрія Стефуранчина заарештовують у Львові й відправляють у Станіслав, де його допитували й катували 11 міся-
ців.
Вирок був жорстокий – довічне ув’язненя у спецтаборі Карагандинської області. Там, у шахті з видобутку мідної руди, на каменерізці, на цегельному заводі, на будівництві витрачав здоров’я і спортивний талант видатний спортсмен, який міг би прославити Україну на ввесь
світ.
Після смерті Сталіна, у 1954 році, настало пом’якшення, і Стефуранчина відпускають у Караганду, куди були виселені сестри, куди до них переїхала мати, й куди після п’ятирічних каторжних робіт, у Комі АРСР і Воркуті, приїхала й сестра Ірина.
На Косівщину Андрій Стефуранчин повернувся, коли йому було майже 60 років. Проживав разом з дружиною Орисею в Кутах, у гарній долині над Черемошем. Радів тому, що Україна нарешті стала незалежною. Йому так і не повернули його красеня-будинку в Соколівці, який допомагав будувати батькові (споруджувався в тридцятих роках для «люфтівників» (відпочиваючих). Цей будинок Андрій Стефуранчин хотів віддати пластовим організаціям району.
6 квітня 1997 року Андрій Стефуранчин відійшов у вічність. І було би добре в тому будинку, а також і в Рожнові, створити музей Стефуранчиних – видатних синів і дочок Косівщини, великих патріотів і борців за Українську Державу. Але чи знайдуться сили, щоб на цьому настояти і втілити у життя?