Марія Стеф'юк
Герой України (2008 р.). Українська співачка (лірико-колоратурне сопрано). Закінчила у 1973 р. Київську консерваторію. З 1972 р. - солістка Київського театру опери та балету. Народна артистка СРСР з 1985 р. Виконувала партії: Марильця (“Тарас Бульба” Лисенка), Нова русалка (“На русалчин Великдень” М. Леонтовича), Милуша (“Ярослав Мудрий” Г. Майбороди), Парася (“Сорочинський ярмарок” Мусоргського), Джільда (“Ріголетто” Дж. Верді), Віолетта (“Травіата Дж. Верді”), Антоніда (“Іван Сусанін” М. Глінки), Манон в однойменній опері Ж. Масне, Маргаріта “Перша любов” О. Тактакішвілі, Лізетта (“Таємний шлюб” Д. Чімарози”), Марфа (“Царева наречена” М. Римського-Корсакова), Катерина Ізмайлова в однойменній опері Д. Шостаковича та ін.
У чотирнадцятій хаті на вулиці Бойчука 16 липня 1948 року народилася Марія - старша дочка в сім’ї Марії та Юрія Стеф’юків, і названа на честь Діви Марії і матері Марії.
Народилася у краї, де майже кожна дівчина - Марія, і вже кожна Марія вміє співати. А що Марія досить популярне ім’я на Гуцульщині, свідчить написана понад піввіку тому студентом-медиком Михайлом Ткачем та Степаном Сабадашем знаменита пісня “Марічка”.
Її батько Юрко помер рано, ще у 1969 р. Мати, Марія, з дому Сергійчук, усе життя працювала продавчинею і упокоїлась на вісімдесятому році перед самою Покровою у 2002 р.
До Києва Марія приїхала, не маючи початкової музичної освіти. Учениця Снятинського музично-педагогічного училища на Республіканському огляді художньої самодіяльності була помічена педагогами тоді Київської державної консерваторії імені Петра Чайковського. Та в ті часи Республіканські олімпіади самодіяльного мистецтва сприймалися як справжнє свято мистецтва і шансу.
У консерваторії навчалася у класі Наталії Захарченко, але першим і головним учителем у житті, наголошує, була, безперечно, мама, яка теж мріяла колись про велику сцену і робила все, щоб цього досягла вже її Марічка. Опісля закінчення відразу стала солісткою столичної Національної опери імені Тараса Шевченка. Як згадує Анатолій Мокренко, до театру Марія Стеф’юк привнесла подих карпатського краю. Мила, лагідна, привітна, проста і по- сільському наївна. Знала вже тоді життя, проте усміхнена, жартівлива і водночас нездатна ховати свої печалі. А голос? Голос теплий, сонячний.
Виступала в театрі “Ла Скала”, Мілан, 1981 р. Претенденток на партію Парасі в опері М. Мусоргського “Сорочинський ярмарок” було багато. Директор “Ла Скала” приїхав у Київ, щоб послухати вокалісток і запросити одну з них для участі у “Фестивалі музики М. Мусоргського”, який проходив в Італії. Почувши голос Марії, захоплено вигукнув “Пріма!”. І от Марія Стеф’юк у Мілані.
- На душі — сум’яття: і радію, і хвилююся. Бо це така честь співати на сцені уславленого театру! Чудові співаки, прекрасний оркестр, та й сама атмосфера фестивалю - все це викрешує ту просвітленість на душі, святковість, піднесеність почуттів, які по-особливому налаштовують актора на зустріч з глядачем. І ще... Десь підсвідомо діє “магія” присутності акторів, перед чиїм талантом схиляєшся. Наприклад, я одягалася в гримерній Марії Даллас!
До мене підійшов після вистави старенький чоловік, колишній хорист Міланського театру “Ла Скала”. Він чув і бачив Соломію Крушельницьку. Експресивний, запальний, як і більшість італійців, із захопленням згадував чудовий голос “знаменитої українки ”, її чарівну вроду. А Ви, - звернувся до мене, - перша українка після Соломії, яка співає на сцені “Ла Скала”.
Акторська професія - це незмінне бажання висловитися. Чи не тому співачка тяжіє і до камерного виконання з його внутрішньою особливою зосередженістю, психологічною заглибленістю, лаконізмом вислову. І скрізь, де доводилося їй виступати, концертні програми народної артистки України і Радянського Союзу Марії Стеф’юк оздоблює українська народна пісня. Потвердження цьому - десятки українських народних пісень в обробках Бориса Лятошинського.
Минуло більше 45 років, відколи Марічка вперше виступила перед столичною публікою. Скромна, ясноока гуцульська дівчина, яка тужила за рідним селом, що не раз в студентські роки тікала з Києва додому, - нині киянка, улюблена в народі співачка, лауреат численних премій, зокрема, Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка 1988 р.
Має учнів. Гордиться Оксаною Дикою, вже солісткою Національної опери. Каже, що на іспитах не завжди розкриваються здібності. Та й у комісії сидять звичайні люди, які можуть помилятися, але видивляється, бере до себе. Має також активну громадянську позицію. Захищає, окрім пісні, українське. Є її підпис і під Зверненням представників творчої інтелігенції України до громадян України під час Помаранчевої революції.
Якось Марію Стеф’юк запитали, чи є у неї якась ритуальна дія, молитва чи талісман, коли виходить на сцену. Марія Юріївна на це відповіла, що щиро вірить і обов’язково молиться. Молиться також щонеділі в київському храмі. Дай же, Господи, всіх благ і натхнення, бо дуже любить моя землячка той стан, коли людина “кудись відривається, підноситься, душа або сміється, або плаче”. Щоб ще добре звучала і мала добру вокальну форму, бо вродилася такою, яку любить Бог та шануємо ми, люди.
Це тільки ескіз, абрис до творчого портрета актриси, яка 2008-го року відзначила свій ювілей. Найпрудкішу уяву обганяє життя, а митець весь в його полоні.
І як сказав поет Іван Драч:
Художнику немає скутих норм.
Він - норма сам.
Він сам в свойому стилі.